Падаюча вежа

Рівень довіри українців до державних та політичних інститутів впав до історичного мінімуму. Наслідками розчарування стають зниження економічних показників, відтік населення і наростаюча радикалізація суспільства

Коли обурені мешканця Івано-Франківська 7 травня цього року спробували влаштувати самосуд над двома інспекторами ДАІ, за яких загинув водій вантажного мікроавтобуса, вони навряд чи знали, що їх порив - щось значно більше, ніж подія міського масштабу.

Формально їх було кілька десятків городян, які спробували покарати даішників, впевнені, що в іншому випадку влада справу спустять на гальмах. Але насправді людей, подібних обуреним мешканцям "столиці" Прикарпаття, яких врешті-решт довелося втихомирювати за допомогою спецпідрозділів МВС, в країні десятки мільйонів. Це тренд національного масштабу останніх кількох років більшість українців готові самі вершити суд, тому що зневірилися практично у всіх органах влади.

Такого масового розчарування в госинститутах в Україні не було з часів розвалу СРСР. Випадок безпрецедентний і для Європи: навіть в охоплених кризою країнах ЄС населення може не довіряти окремим гілкам влади, але ніколи - державі у всіх його проявах.

"Криза віри" призводить до радикалізації українського суспільства і різкого наростання міграційних процесів, а також позначається на економіці. "Країна, в якій панує недовіра, приречена бути бідною", - впевнений Олександр Пасхавер, президент Центру економічного розвитку.

Западина влади

Вся верхівка влади, за даними дослідження фонду " Демократичні ініціативи", знаходиться на піку народних антипатій - лише один українець з чотирьох може сказати, що він довіряє тим, хто керує державою. Основа "осі зла" - Верховна Рада: вона не викликає теплих почуттів у 76 % опитаних.

На суди і уряд не готові покластися 72,3 % і 71 % респондентів відповідно. Міліція, Президент і політики замикають список викликають найменшу довіру інститутів: правоохоронцям не вірять 70 % населення країни, а главі держави і політичних партій - 69 %.

Українці ніколи особливо не любили владу. Так, ВР лише одного разу подолала 50 %-й бар'єр народної довіри - за словами Ірини Бекешкіної, директора фонду Демініціативи, це сталося одразу після помаранчевої революції. Президентам теж не особливо вдавалося привернути до себе народ: велика частина співвітчизників вірять їм лише в перший рік після виборів, а після цей показник неухильно знижується. Однак довіра до Віктора Януковича вже впало до рівня антирекорду другого президента Леоніда Кучми, який він поставив в останні місяці правління.

Як зазначає Бекешкіна, нинішній провал довіри до держінституту - один з найглибших за всю історію української незалежності. І фантастичний за європейськими мірками: жителі Старого Світу в основній масі довіряють своїм державним і громадським інституціям.

Приміром, німець Якоб Мішке, який прибув у Київ з Берліна викладати політологію, ніяк не може звикнутися з підозрілістю місцевих жителів по відношенню до правоохоронців.

"Навіть ставши жертвою дрібних злочинів, вони уникають контактів з міліцією", - каже Мишка, чиї громадяни звертаються за допомогою до поліції по самим незначним приводів.

Гірше, ніж в Україні, з довірою до уряду з усіх європейських країн справи йдуть лише в Греції, де рівень життя населення буквально за рік впав в рази.

Мордор на Дніпрі

Гілки української влади у сплеску недовіри повинні звинувачувати лише себе. Тон задає Президент, який живе у величезній резиденції Межигір'я, облаштованій з розмахом, що мають мало спільного з його рівнем офіційних доходів. Маєток це розвивається, незважаючи на багаторазові скандальні публікації в ЗМІ про розкішний спосіб життя Януковича.

Розпочавшись з самого верху, ланцюжок подвійних стандартів впевнено тягнеться вниз, до членів Кабміну і парламентарям, які приховують свої реальні доходи і витрати і повально використовують службове становище в особистих цілях.

У цій трещащей по швах піраміді влади експерти особливу роль відводять самодискредитації судів.

За даними Європейського соціального дослідження, що проводилося зусиллями семи наукових центрів, рівень довіри до правової системи в Україні найнижчий в Європі. Лише 6,2 % українських респондентів висловили різну ступінь довіри до служителів Феміди, а 74,4 % не довіряють їм повністю або частково.

В Європі у суддів зовсім інші показники. Так, у Швейцарії Феміді так чи інакше довіряють 62,7 %, в той час як різну ступінь недовіри виявляє 16,1 % респондентів. І навіть в сильно постраждалій від кризи Греції цей показник - 27,8% за довіру і 53 % проти - виглядає краще українського.

Згідно зі статистикою, єдине, що добре вміють робити суди в Україні, - карати. Так, у 2012 році вони засудили майже 165 тис. співгромадян, виправдавши лише 275 осіб. Про якість таких "зачисток" говорять результати розгляду справ проти України в Європейському суді з прав людини. На початок нинішнього року Євросуд опублікував рішення за 211 позовами проти української держави, і все 211 справ Київ програв. Держскарбниця змушена була компенсувати несправедливо скривдженим судами співгромадянам 1,1 млн євро.

При цьому судді перетворилися на бізнесменів, для яких закон - лише знаряддя заробітку. Хрестоматійним прикладом став львівський суддя Ігор Зварич, "наколядовавший" понад $ 1 млн. І хабарі не єдина "хвороба" людей у мантіях: служителі закону стали всемогутньою кастою.

З недавніх доказів тому - випадок, що стався в ніч на 12 червня в одному з харківських кафе. Там співробітники міліцейської Держслужби охорони затримали дебошира, який виявився місцевим суддею. Розплата знайшла співробітників МВС миттєво: вже на наступний день вони самі були арештовані - прокуратура підозрює їх у перевищенні службових повноважень під час затримання.

Від судової системи не відстають і органи правопорядку. Слава про те, як міліція "править" порядком, докотилася і до міжнародних спостерігачів. За словами Давида Діаса Жожекса, заступника директора програми Amnesty International у Східній Європі та Центральній Азії, міліціонери з України, наприклад, не тільки регулярно застосовують тортури, але і відмовляються розслідувати заяви про використання тортур іншими правоохоронцями.

Прикладна соціологія

Відсотки недовіри до суддів, уряду, глави держави і іже з ними видаються абстрактними від життя теоретичними величинами. Насправді ці цифри мають прикладне значення.

За останні кілька років до рекордно низького рівня впав індекс інвестпривабливості країни. З України втікають не тільки західні банки, але й вітчизняні підприємці. Для них відхід під іноземну юрисдикцію, зазначає Ганна Дерев'янко, президент Європейської Бізнес Асоціації, став чи не єдиним способом застрахувати себе від державного або рейдерського свавілля.

"І хоча це не дозволяє повністю позбутися від настирливої уваги українських чиновників, підприємці отримують можливість досягти більш справедливого судового розгляду", - говорить експерт.

Ще один варіант порятунку - відхід у тінь. Обсяг прихованої економіки в Україні став найбільшим у Європі. За підрахунками Фрідріха Шнайдера, професора Лінцського університету в Німеччині, на сьогодні він становить 44,1 % ВВП.

На думку Дерев'янко, низький рівень довіри бізнесу до влади гальмує будь-які, навіть здорові реформи і погіршує інвестиційний клімат. Помічаючи, що чиновники дають преференції їхнім конкурентам, підприємці перестають довіряти державі, серйозно сумніваючись у доцільності ведення бізнесу в Україні.

Економіка, з якої вимиваються успішні підприємці, монополізується кількома бізнес-групами, близькими до влади. Кореспондент проаналізував всі великі угоди зі злиття-поглинання за останні три роки і переконався, що левову частку їх вчинили групи мільярдерів Ріната Ахметова, Дмитра Фірташа і структури, пов'язані з Олександром Януковичем, сином Президента. Подібна"концентрація виробництва" гальмує розвиток економіки країни, інновації і сприяє зростанню цін.

"Криза віри" призводить і до радикалізації політики. Відстояти свої інтереси в даній сфері можуть лише люди, які мають потужні фінансові ресурси або володіють підтримкою соратників, готових до силових методів.

В цьому впевнився Юрій Левченко, кандидат в депутати від ВО Свобода в київському мажоритарному окрузі № 223. Результат осінніх виборів тут Центрвиборчком так і не зміг встановити, тому що підрахунок голосів проходив з численними порушеннями, які грали на руку супернику Левченко - провладному кандидату Віктору Пилипишину.

Представники " Свободи " змушені були десять днів чергувати біля окружного виборчкому, вступаючи у протистояння з міцними хлопцями, які намагалися блокувати контроль над підрахунком бюлетенів. Подібні ж бійці, які стали вже звичним інструментом зовнішньої політики, з'являлися і на інших ділянках, де у опозиції були реальні шанси на перемогу.

До речі, сама ВО Свобода стала зразком радикалізації політики: високий результат партії на останніх виборах виявився уособленням бажання приблизно кожного десятого українця бачити у парламенті людей, здатних кулаками боротися з владою.

Радикалізується і сам вітчизняний виборець. Вже 15 % населення, згідно з даними Центру Разумкова, називають самосуд-єдиним способом покарати злочинців в сучасній Україні. Ще 31 % людей вважають самосуд в цілому неприпустимим, але готові виправдати його в деяких випадках.

Невдоволення державою призводить і до зростання протестних настроїв у суспільстві. За даними фонду Демініціативи, 25,5 % співгромадян вважають, що найближчим часом в їх населеному пункті можуть відбутися масові акції протесту. Цей показник виріс на 9 % всього за півроку.

Поки ж головним українським "виходом із ситуації" стає не бунт, а втеча. Високу готовність до еміграції підтверджують не тільки соціологічні дослідження, але і той факт, що, за даними Єврокомісії, вихідці з України утворюють найчисленнішу групу легальних мігрантів в ЄС.

Тільки в 2011 році дозвіл на перебування в країнах ЄС отримали 204 тис. українських громадян. Крім того, українці входять в трійку націй, представники яких частіше інших претендують на американську зелену карту. В цілому 21 % дорослого населення задумується про еміграцію - це один з найвищих показників в пострадянському просторі.

Багато в чому завдяки подібним "полювання до зміни місць", а також інших взаємозалежних факторів до 2050 року чисельність населення країни, за прогнозами ООН, зменшиться майже вдвічі - з нинішніх 46 млн до 24,6 млн осіб. Найкращим варіантом для України могли б стати не революційні, а еволюційні зміни, вважає Пасхавер.

"Громадяни успішних держав володіють тими рисами, які забезпечують цим країнам ефективність, - вміння домовлятися, відповідальність, законослухняність. Там, де громадяни мають цими рисами, панує довіра. Тому українцям потрібно змінюватися самим", - говорить економіст.

Проте складно чекати особистісного зростання і конструктивних дій від розлючених громадян, зайнятих фізичним виживанням в країні з гігантським соціальним розшаруванням. Більшість з них також позбавлені можливості подорожувати і побачити світ.

Змінити стан справ на краще, як не парадоксально, здатне подальше погіршення економічної ситуації. Це може стати головним мотивом для

об'єднання українців у потужні політичні рухи, впевнений Михайло Мінаков, президент Фонду якісної політики. Нові політсили відправлять у відставку нинішню еліту, почавши процес трансформації держави. Але без націленості на конструктив і здатності до компромісу навіть у справі створення нових сил не обійтися.