Привид Нацопери

Українець Денис Матвієнко, ще недавно - художній керівник балетної трупи київської Національної опери, а тепер просто артист, танцюючий на кращих сценах світу, - про те, як за п'ять років перетворити рідний театр на провідну міжнародну майданчик

Після гучного скандалу в київській Національній опері і поспішного від'їзду за кордон знаменитий український танцівник Денис Матвієнко знову повертається на батьківщину. Але ненадовго. З постійного місця роботи Київ перетворився для нього в один з пунктів гастрольного графіка.

Протягом останніх півтора років Матвієнко, вважається знаменитістю світового класу, працював художнім керівником балетної трупи головного театру України, а також в ній танцював. За цей час енергійний українець реалізував з десяток проектів - від класичних вистав до новаторських постановок, залучаючи в театр зірок світового масштабу.

Поки глядачі аплодували що відбувається на сцені, а фахівці в області балету давали високі оцінки нових вистав київського театру, за лаштунками назрівав скандал. Він вибухнув, коли навесні Матвієнко без будь-яких пояснень перевели в категорію солістів балету, позбавивши тим самим можливості впливати на репертуарну політику. Налагодити діалог не вдалося, і артист залишив батьківщину.

Інтенсивна концертна діяльність давно стала способом життя Матвієнко. Ледь закінчивши в 1997-му хореографічне училище, він отримав кілька гучних перемог на престижних міжнародних конкурсах і отримав посаду прем'єра в Національній опері.

Втім, тепер артист зізнається, що в стінах рідного театру йому завжди було тісно, - протягом декількох років він налагодив співпрацю з провідними сценами світу начебто міланського театру Ла Скала, паризької Гранд-Опера, санкт-петербурзького Маріїнського і московського Великого театрів. Вибудувавши успішну міжнародну кар'єру, Матвієнко повернувся в головний театр України в якості художнього керівника.

Нещодавнє звільнення з цієї посади ніяк не позначилося на його міжнародної затребуваності - графік Матвієнко розписаний на місяці вперед. У найближчих планах - виступи в Пітері і Москві, а потім вечір сучасної хореографії на сцені столичного Палацу " Україна". Пов'язані з майбутнім заходом організаційні питання і привели танцівника на батьківщину.

Кореспондент зустрілися для інтерв'ю з Матвієнко в одному з київських ресторанів. Він тільки прилетів з Нью-Йорка, де виступав разом з Американським балетним театром, і втому від перельоту, а також зміни часових поясів заважала художник швидко підшукувати слова. Тим не менш відразу після інтерв'ю Матвієнко відправився в репетиційні зали Національної опери: для професійного танцівника власна форма вище образ.

- Зараз, коли пристрасті, пов'язані з вашим відходом з Національної опери трохи вляглися, як ви оцінюєте цю ситуацію?

- На мій погляд, люди, які керують театром і взагалі очолюють культуру в нашій країні, - це посередності, абсолютно не мають ніякого таланту і бажання робити щось, творити культуру. Природно, це не мої слова, а одного чоловіка, який сказав мені: своєю появою в театрі ти створюєш величезний контраст. Це дійсно так. Не тому що я такий якийсь. Я такий, який є, все своє життя намагався вчитися, удосконалюватися. Так і повинно бути в нашій професії.

Звичайно, прийшовши в театр, я постарався розповісти це все артистам і педагогам. Мої плани керівництва не сподобалися. Тому що якщо б я зміг втілити все, що було задумано, то це показало б, що робили в театрі до мене протягом 15 років.

Знаєте, мені здається, що все затихне, - як було, так і буде. І це дуже сумно. І справа навіть не в генеральному керівництві театру, а в положенні культури в країні в цілому. Мистецтво вимагає постійного розвитку. А тут такого не відбувається.

- Тепер Україна для вас - лише пункт у гастрольному графіку?

- Знаєте, от ви правильно назвали: пункт гастрольного графіка. Рідний театр чомусь завжди був в рамках гастрольного графіка. Не тому що я хотів звідси виїхати, а тому що, повторюся, будь-якій творчій людині потрібно розвиток, підживлення постійна, щось нове. Тут цього не було.

Коли я перший раз звідси поїхав, мені був 21 рік. Я був молодий і вже тоді зрозумів, що мені тут нема чого ловити.

На даний момент, природно, я планую тут робити проекти. Але, на жаль, з театром не виходить ніякого співробітництва. У червні хотів зробити вечір сучасної хореографії. У ньому повинні були брати участь танцівники з Національної опери Украї ни. Але співпраці не вийшло, тому що театр зробив все для того, щоб артисти не змогли взяти участь.

Хоча, нагадаю, після скандалу генеральний директор [театру Петро] Чуприна постійно говорив про те, що ми не можемо втрачати Матвієнко, ми знайдемо якісь шляхи співпраці і так далі... Але про яку співпрацю може йти мова?

- В найближчому майбутньому будь театр може стати вашим основним місцем роботи?

- Артисти мого рівня не тримаються якогось конкретного театру. Немає такого театру, який би зміг реалізувати голод і потреби таких артистів, як я. Тому у мене дуже багато роботи в різних театрах, і це дуже добре, весь світ живе так.

База, звичайно, потрібна, але я можу репетирувати в будь-якому театрі в будь-якому місті світу. З цим проблем не буде.

- Ви тільки що повернулися з Нью-Йорка. Публіка там більше вибагливіша, ніж київська?

- Американська публіка досить-таки проста. Вони реагують дуже емоційно. Але їх треба дивувати чимось, чіпати чимось. І якщо виходить, то, повірте, вони це приймають стоячи, з гучними оплесками. А коли варто Метрополітен, а це понад 4 тис. зал, і стоячи тобі аплодують, кричать "браво!", тремтіння [йде] по тілу.

- Ви регулярно виступаєте в театрах Санкт-Петербурга, Мілана, Токіо. Як глядач там реагує на вистави?

- Вираз емоцій у кожної нації різне. Наприклад, у Японії досить холодно, на наш погляд, приймають: вони не кричать "браво!". Але можуть плескати досить довго, не підвищуючи звук і не знижуючи. В Америці, якщо щось вразило, не приховуючи емоцій, кричать і свистять.

У Києві мені завжди публіка подобалася тим, що вона приймає дуже чесно. Якщо артист подобається, то не має значення, місцеві це зірки або звідки-то. Як, наприклад, 3 квітня, коли ми привозили балет Complexions з Нью-Йорка. У нас взагалі не знають, хто це, звідки і так далі. Але нашим глядачам настільки сподобався танець, виконання, що вони просто верещали, не приховуючи емоцій.

- Український балет відстає від того, що відбувається на провідних світових майданчиках?

- Це дуже сильне відставання. Якщо брати сучасну хореографію, воно почалося з того моменту, коли сталася [Жовтнева] революція і ми опинилися закриті від усього світу. Адже весь балет - єдина мережа, яка розвивається. Ми 70 років були закриті від того, що відбувалося там, де з'являлися нові хореографи, були експерименти.

Коли все відкрилося на початку 1990-х, ми, звичайно, відставали. Але, наприклад, в Росії, в тому ж Великому театрі, на початку 1990-х зрозуміли, що, хоча класичний балет у нас попереду планети всієї, потрібно розвиватися. І у них з'явилися гранти - адже все пов'язано з грішми, - почали запрошувати хореографів, навчати сучасного танцю. В Україні такого не сталося. Ми досі захоплюємося тим, що було зроблено 30-40 років тому. Все потрібно пам'ятати, це історія, але не можна жити однією історією.

- Які кроки потрібно зробити в першу чергу тут, щоб надолужити згаяне?

- Взяти театр і почати з чистого аркуша - ось що потрібно. Тому що тут проблема не лише в якомусь одному людині. У театрі понад 1.200 працівників, і все взаємопов'язане, усі цехи залежать один від одного. І якщо щось міняти в одному місці, це не вилікує всю проблему організму.

Я не кажу про те, щоб вигнати всіх, немає. Там багато талановитих людей. Просто треба змінювати саму систему роботи в театрі - вона абсолютно непридатна. Не існує ні піар-відділу, ні креативних відділів, ні репертуарної політики - нічого цього немає.

Ми можемо зараз існувати без мобільного телефону, правильно? Але з ним зручніше. А у мене таке відчуття, що театр досі живе, набираючи номери на стаціонарному телефоні. Можна набирати і далі, тільки палець втомиться і чутність погана.

Необхідно керівну особу, не пов'язане з мистецтвом взагалі, бізнесмен, який звик досягати результатів. У його підпорядкуванні повинні бути талановиті майстри своєї справи - художні керівники балету і опери, яким він буде довіряти.

Повинен бути опікунська рада, куди входили б якісь компанії, багаті люди, здатні виділяти гроші на прем'єри, постановки, реконструкцію, як у всіх перших театрах.

Я запевняю, якщо так зробити, то років через п'ять театр міг би прозвучати на весь світ.